Сьогодні дисиденту і політв‘язню концтаборів СРСР, відомому громадському діячу Йосифу Зісельсу – 75 років, з яких 6 він провів в ув‘язненні за поширення українського самвидаву.
Зісельс Йосиф Самуїлович (нар. 02.12.1946, м. Ташкент) – фізик-теоретик, інженер-електронщик. Активний учасник інформаційно-моніторингової роботи правозахисної спільноти. Член Української Гельсінської групи.
Сім’я на початку 1948 р. переїхала з Узбекистану в Україну, в м. Чернівці. Формування Йосифа припало на часи «хрущовської відлиги» та проходило в колі німецькомовної єврейської інтелігенції. З 1962 Зісельс почав знайомитися з самвидавом. Першою самвидавною книгою для нього став «Доктор Живаго» Бориса Пастернака.
У 1969 закінчив фізичний факультет (кафедра теоретичної фізики) Чернівецького університету, після чого служив на Балтійському флоті в званні матроса. Після демобілізації в квітні 1971 працював у Чернівецькому радіотелецентрі на посаді інженера технічного контролю.
З початку масової єврейської еміграції (1970–1971) Зісельс вступив в контакт з місцевими активістами еміграційного руху; активно допомагав від’їжджаючим до Ізраїлю, проводжав сім’ї до кордону (в цей період він був тричі затриманий на прикордонній станції Чоп). У серпні 1972 за виступ на профспілкових зборах на захист колеги по службі, який добивався дозволу на виїзд до Ізраїлю, Йосифа виключили з комсомолу та вимагали, щоб він звільнився «за власним бажанням». Зісельс відмовився; навколо нього було створено атмосферу наклепів і прискіпувань, однак звільнити його так і не вдалося.
У 1973–1976 активно займається розповсюдженням самвидаву, разом з дружиною Іреною підключається до допомоги політв’язням та членам їх сімей.Перебував під постійним наглядом КДБ, його телефон прослуховувався, листування перлюструвалася.
У серпні 1976 у помешканні знайомої Зісельса було проведено обшук, на якому вилучили фотокопію першого тому «Архіпелагу ГУЛАГ» та інші твори самвидаву, що належали Зісельсу, які він привіз із Києва. За Ігорем Померанцевим, який передав Йосифу зазначену літературу, стежили, і момент передачі літератури був зафіксований КДБ. Відразу після вилучення літератури 27 годин з короткою перервою на сон Зісельса допитували в Чернівецькому управлінні КДБ, але він відмовився відповідати на будь-які запитання.
У лютому 1977 Зісельсу було винесено прокурорське попередження щодо кримінальної відповідальністі у разі продовження «антирадянської діяльності». Підписати протокол про попередження Зісельс відмовився; відмовився він також від зробленої йому співробітниками КДБ пропозиції покинути СРСР.
Протягом 1977–1978 Зісельс активізує свою дисидентську діяльність. У серпні 1978 Зісельса приймають (без публічного оголошення про цю подію) в члени Української Гельсінкської групи. 10 листопада 1978 у квартирі Зісельса був проведений обшук, на якому вилучено багато самвидаву, а також дві картотеки: в’язнів психлікарень і євреїв-«відмовників». Заарештований 8 грудня 1978 за звинуваченням у «наклепі на радянський державний і суспільний лад». 19 жовтня 1984 Зісельса заарештовують і засуджують вдруге до 3 років таборів за «наклеп на радянський лад». Термін відбував спочатку у Львові, потім був переведений до Нижнього Тагілу.
У січні 1987, на початку кампанії зі звільнення політичних в’язнів в СРСР, відхилив пропозицію Свердловської прокуратури відмовитися від громадянської активності в обмін на дострокове звільнення. Звільнився по завершенні терміну
Йосиф Зісельс, який, у 1987 році, щойно вийшовши з ув’язнення після шести років тюрми, займався відродженням єврейського життя у Чернівцях та на Буковині. Паралельно створював там Народний Рух України та увійшов у велику раду Руху в 1989 році та створив Раду національностей при НРУ.
Історія дисиденства Йосифа Зісельса в відеопроєкті “Обличчя незалежності”:
Йосип Зісельс, дисидент, співпрезидент Асоціації єврейських організацій та общин ВААД України.
Сьогодні Йосип Зісельс відстоює будівництво українського проєкту меморіалізації Бабиного Яру у Києві. «Девізом мого життя стала фраза японської авторки Йосано Акіко: «Сказали мені, що дорога ця приведе до океану смерті і я з пів дороги повернув назад. З тих пір тягнуться переді мною криві окульні стежки».
«Я не хотів себе зрадити, але й не хотів, щоб мої близькі страждали від цього. Я намагався применшити ці страждання. Це не мені судити, а Богові, вдалося чи ні. Але я завжди пам‘ятав про те, що моя робота супроводжується певними негараздами для моїх близьких».
Нагадаємо, що 1 грудня Україна відзначала 30-річчя референдуму щодо незалежності України.
