Багато років під маскою борчині проти злочинів карплюківської мафії Скорик-Шкарівська ховала свою справжню ницу сутність. Вчинила перелюбство, здихалася дітей колишнього чоловіка, жадала заволодіти нерухомістю. «Троянська кобила» екс-мера Ірпеня Карплюка пробралася у міське середовище та «злила» вимоги виборців заради власного гаманця.
Дух пристосуванства постійно підштовхував зрадницю протягом усього життя, аби на кожному кроці отримувати вигоду. Для цього поєднала журналістську кар’єру з політикою, щоб мати суттєві дивіденди.
Подвійне прізвище наче символізує її існування у двох іпостасях, і, на жаль, кидає тінь на пам’ять чоловіка, з яким була в офіційному шлюбі. Вона й досі презентує себе як вдова ветерана Сергія Шкарівського – добровольця батальйону «Донбас», який загинув у Іловайську, захищаючи Україну.
Водночас поряд з нею зараз знаходиться інший чоловік – Артем Іщенко, з яким перебуває у цивільному шлюбі, народила від нього дитину – через 11 місяців після смерті Шкарівського. Пишуть, що й досі намагається скористатися покійним, аби отримати від Ірпінської міської ради житло.
Поки Сергій висловлював свій протест проти злочинної влади на Майдані та воював, його дружина прилаштовувалася працювати то на медіа Ахметова, то на той час проросійському телеканалі «Інтер».
Ницість останньої чудово проглядається із листа до газети від Наталії Левошко – рідної сестри Шкарівського. Жінка зізнається, що ця відверта розповідь їй дуже неприємна, але непорядність Михайлини «переходить усі межі і норми людської моралі».
Авторка пише, що її брат сім останніх років свого життя прожив у законному шлюбі з цією особою, спільних дітей у них не було. Після його смерті вона вдавала із себе нещасну вдову, але мовчала про інший бік свого життя.
Адже за два місяці після загибелі Шкарівського пристосуванка завагітніла від іншого. Як виявилося, батько дитини – Артем Іщенко. Чоловік, що із своєю дружиною і сином проживав у родині Сергія, який надав їм прихисток як переселенцям з Донбасу.
Після народження хлопчика Михайлина продала земельну ділянку в Ірпені по вул. Федорова (нині Сім’ї Шкарівських), 18, яку мерія міста допомогла їй оформити як вдові загиблого. І придбала собі житло по вул. Комінтерну (Давидчука), 68-є, де оселилася із Іщенком. Останній залишив свою попередню родину.
Ірпінська рада учасників АТО прийняла рішення виділити сім’ям загиблих земельну ділянку й однокімнатну квартиру. Михайлина вирішила, що мало отримала від держави. Тому розпочала журналістську війну проти дочок Шкарівського від першого шлюбу, які завжди жили з батьком, у надії одержати нерухомість замість них.
У 2015 році, коли вже мала іншу родину, спритниця отримала посвідчення члена сім’ї загиблого, адже за законом ніхто не перевіряв наявність громадянського шлюбу.
Дуже зручно: і дитина, і чоловік, і пільги за загиблого, щоб ще більше вимагати від держави. Мало того, вона подала позов до суду, в якому намагалася відсудити частину хати батьків Шкарівського, – зазначає Левошко.
У намаганні побудувати політичну кар’єру, Михайлина поринула у громадське життя Ірпеня, вдаючи із себе запеклу борчиню проти злочинів карплюківської мафії. На виборах до парламенту і на посаду міського голови «пролетіла», зате пощастило протиснутися депутаткою ІМР від «Голосу».
Дійсно, виборці повірили команді, яка сформувалася навколо неї, до ради пройшли четверо обранців. Тому зрада Скорик-Шкарівською інтересів Ірпінської громади стала важким ударом для багатьох місцевих жителів – така собі «троянська кобила», яку карплюківці закинули до нашої спільноти.
Тим паче, що її голос став вирішальним для легітимізації сесії ІМР, оскільки у прихвостнів Карплюка не вистачало депутатської більшості для кворуму. Зрадниця виправдовувалася турботою про життєдіяльність міста. Хоча, звісно, містяни розуміють, що вона просто продалася.
Прикро, але цей вчинок став спусковим механізмом для подальших руйнівних процесів і в раді, й у середині місцевого осередку «Голосу». Депутат Руденко теж рушив шляхом пристосуванки, продавши свій голос за посаду для дружини у ветеранській структурі, якою наділила секретарка Анжела.
Натомість депутати Буренко та В’язовченко висловили Михайлині недовіру як керівниці фракції «Голосу», а згодом узагалі залишили її лави, утворивши власну. Ображена «червива дама» ганьбила свого однопартійця, який мобілізувався, шантажувала допомогою для його підрозділу, аби примусити голосувати на незаконних сесіях за карплюківський дерибан.
Гниле нутро пристосуванки викликає у людей справжню огиду та відразу. Адже вона скрізь шукає вигоду, «злила» вимоги виборців заради власного гаманця, заради наживи готова топтатися навіть по своїх колишніх однодумцях, з якими мала тісні стосунки. І байдуже, що в країні точиться війна – своя кишеня ближча до тіла.
