На останній сесії Ірпінської міської ради більшість депутатів з гордістю заявила, що скоротили фонд заробітних плат посадовцям виконкому аж на 11 млн гривень на рік.
Ось, мовляв, наш внесок у заощадження грошей під час війни, – казали вони. Перенаправимо їх на підтримку наших захисників.
Усе наче правильно.
Проте найбільше опікувалися цим питанням чомусь саме ті депутати, які живуть не із заробітньої платні, а з бізнесу, який дивним чином пов’язаний з тими чи іншими рішеннями Ірпінської міської ради – земельними, містобудівними та іншими, комерційними, як обмовився ненароком на передостанній сесії один із таких депутатів.
Ситий голодному не товариш.
Тобто формувати собі бізнес на ресурсах громади – це ок. Їздити на автівках, які коштують, як дво- або навіть трикімнатна квартира – теж ок. А мати в цій громаді достойну зарплату – чомусь не ок.
Як з’ясувалося, середня зарплата у працівників Ірпінського виконкому начебто аж 29 тисяч грн. При цьому середня по області – 15 тисяч. І це, бачте, зовсім не нормально. Виділяємося із загальної маси.
І начебто в обласній адміністрації через такі високі зарплати пригрозили навіть запровадити в Ірпені військову адміністрацію, через яку й будуть іти гроші на відбудову міста.
Насправді, все виглядає трохи інакше.
Середню зарплату ірпінських виконкомівців у 29 тисяч гривень вирахували, виявляється, як у другому класі – додавши зарплату заступника міського голови – 50 тисяч грн і зарплату прибиральниці – 8 тисяч грн та поділивши отриману суму на два.
Тобто взяли до уваги тільки найбільшу і найменшу зарплати, що, відверто кажучи, не дуже коректно. Бо у виконкомі між посадами прибиральниці і заступника мера працює на постійній основі понад сотня людей.
Далі. А хто сказав, що міська військова адміністрація обійдеться платникам податків дешевше, ніж теперішня сотня виконкомівських працівників? Ніхто.
Та, як на мене, то неозброєним оком видно, що все це продовження інформаційної війни, яку розв’язали на місцевому рівні колишні однопартійці Ірпінського міського голови проти свого візаві. І причина цієї війни не зарплати виконкомівців. А набагато «жирніші» питання міського бюджету й землі.
Жаль тільки, що в цій ситуації заручниками стали реальні люди зі своїми родинами, які працюють у міськвиконкомі і справді живуть на зарплату. І для них це вкрай важливо. Бо це питання виживання під час війни. Коли з роботою сутужно, а жити якось треба.
Звісно, на вакантні малооплачувані посади теоретично можна понабирати студентів з податкової академії. Можливо, так і планується «борцями за соціальну справедливість», які з 2014-15 року «розвивають» місто як власний бізнес-проєкт. Але щось мені підказує, що після такого сценарію в Ірпені точно введуть військову адміністрацію.
І тоді хто зна, що станеться з бізнесом поборників цієї соціальної справедливості? Адже вираз «щоб ти жив на одну зарплату» для таких «ідейних борців» мов прокляття, хоча цілком може стати пророцтвом.
Далі буде.
Автор Петро Торбина
