Ситуація, що склалася в Ірпені навколо утилізації шин ТОВ «Екоклінворм», нагадує історію зі шкідливими викидами ТОВ «ВНГ «Стандарт». В обох випадках реакція ірпінських чиновників викликає запитання: це байдужість чи особисті бізнес-інтереси?
Восени 2017 року місцеві жителі почали активно скаржитися, що «Стандарт» уже майже півроку діє у мікрорайоні меблевої фабрики Ірпеня без відповідних дозвільних документів.
Працювало підприємство у мікрорайоні меблевої фабрики переважно у нічний час, щоб люди менше бачили дим, відчували сморід і чули гул обладнання.
Випускали брикети для опалення, мовляв, виробництво екологічно чисте, продукція йде до Чехії. Ось лише проведуть пусково-налагоджувальні заходи та нададуть документи.
За дивним збігом обставин, депутат Ірпінської міської ради Богдан Карпенко («Нові обличчя») був певним чином причетний до території, яку орендувало згадане товариство.
А в ситуації із шинами територія ПрАТ «Ірпіньмаш» (вул. Садова, 94), де «Екоклінворм» є орендарем, дана адреса не входить до меж депутатських округів.
Тоді Карпенко запевняв людей, що свого часу цю землю, яку орендував «Стандарт», було придбано на відкритих торгах, призначено управляючого.
Мовляв, я неодноразово відвідував «Стандарт» і не виявив ознак шкідливості виробничих процесів. Для виготовлення брикетів використовують дубову тирсу (у ній є дубильні речовини), а спалюються звичайні дрова.
Святослав Куценко – депутат ІМР від округу, що у межах меблевої фабрики, – підтримав право своїх виборців на безпечне життя.
Він підготував відповідні заяви до органів влади та різних інстанцій, правоохоронних структур, у яких окреслив дану проблему.
Тодішній мер Ірпеня Володимир Карплюк, як зазвичай, пообіцяв розібратися. Але, мовляв, за законом міська влада не має повноважень заборонити займатися підприємництвом.
На сесії Ірпінської міської ради обурені ірпінці, які півроку марно зверталися до різних служб, зокрема й міських, запропонували йому самому переселитися до цього «Бухенвальда», який працює під їхніми вікнами.
Чиновникам, не задоволеним таким перебігом подій, які розбурхали їхнє розмірене життя, довелося вирішувати проблему.
Здавалося б, цей приклад навчив їх, що ситуацію треба не загострювати, а попереджати заздалегідь, турбуватися про життя і здоров’я населення, за податки яких вони живуть.
Проте знову історія повторилася. Обурена громада вийшла на акцію протесту проти утилізації шин. Від виконавчої влади до людей ніхто не вийшов.
Інформація про проведення акції була розповсюджена у ЗМІ та соцмережах – чинуші про неї знали. Але резонансна подія не викликала у них бажання перейнятися нагальною проблемою?
Громадській діячці та журналістці Михайлині Скорик-Шкарівській вдалося виловити в.о. міського голови – секретаря ради Анастасію Попсуй (змінила прізвище на Заблоцька) на сходах міської ради згодом після мітингу.
Вона її запитала, чому не вийшла до людей? Та послалася на зайнятість і перевела розмову на маніпулятивні теми: «замовники», «скільки платять».
Говорили, що перший заступник посадовиці Олександр Маркушин, який зазвичай «розрулює» проблемні питання, у відпустці. Де інші заступники – не відомо.
Можливо, просто не захотіли бути «громовідводом» для громади у вирішенні чужих бізнес-інтересів?
Зустрівся з протестувальниками лише посадовець Андрій Літвинов, що відповідає за ЖКГ. Та й той пояснив, що він тут як депутат Ірпінської міської ради («Нові обличчя»), якому, мовляв, не байдуже до міських проблем.
Неначе кіношний Бетмен, він узявся владнати ситуацію з шинами. Розповідав про розірвання договору на оренду території «Екоклінвормом», припинення виробництва, чатування мунварти тощо.
І зараз виставляє у соцмережах фото про свої «неймовірні» подвиги заради громади – «поїхали, перевірили, дякую небайдужим». Але з площі мітингувальники його проводжали викриками «Ганьба».
Коли ситуація з шинами дійшла до загострення, чиновники розводили руками: мовляв, ми не знали про це шкідливе виробництво, не можемо втручатися в роботу підприємців.
Тоді гріш ціна таким депутатам та виконавцям, які не відають, що діється під носом і не можуть знайти відповідні законні механізми, щоб припинити отруєння людей.
І тим паче не місце їм при владі, якщо вони зневажають громаду чи мають на шкідливому виробництві свої бізнес-інтереси. Адже висновки із «Стандартом» так і не були зроблені.
