30 травня виповнилося 100 років від дня народження Бориса Піаніди – українського художника, педагога та мистецтвознавця. Як викладач, виплекав цілу плеяду талановитих митців та прищепив любов до малювання тисячам дітей.
Частина його життя пов’язана з Ірпенем, де він створив музей свого учителя – майстра пензля Матвія Донцова. На жаль, заклад припинив своє існування. Прикро, що в місті, де триває шалена забудова, не можуть повноцінно використати багату культурну спадщину наших предків.
Митець народився у 1920 році в с. Дячкове, що неподалік славнозвісної Диканьки на Полтавщині.
Його батько був сином італійського художника Джованні Панідо, якого ще юнаком до України запросила дружина князя Кочубея. А мати – козацького роду.
У полтавській школі, де навчався хлопець, малювання та креслення викладав Матвій Донцов. Досвідчений художник допоміг юному даруванню знайти свій шлях у мистецтво.
Теплі стосунки з учителем переросли у велику дружбу, яка тривала багато років – до останніх днів Донцова. Вдячний учень в Ірпені створив музей свого вчителя.
На студентській лаві Харківського художнього інституту Піаніду застала війна. Замість пензля до рук довелося узяти зброю. Унаслідок поранення, контузії потрапив до шпиталю, на фронт уже не повернувся.
Опинився в евакуації у Середній Азії, де продовжив навчання в художньому інституті – своєрідного міксу закладів Москви, Харкова та Києва.
У 1947-му Піаніда з відзнакою закінчив Київський художній інститут. Він був одним з найкращих студентів курсу, єдиним, хто отримав стипендію ім. Рєпіна.
Закінчивши аспірантуру, викладав образотворче мистецтво, живопис та композицію у згаданому виші. А на громадських засадах очолював декілька художніх студій – у Києві та Ірпені.
Як талановитий педагог, за 40-річну практику виховав понад 2 тис. учнів. Багато хто з них стали відомими художниками та викладачами.
Наприкінці 40-х Донцов перебрався до Ірпеня. У гості до нього часто приїздив і Піаніда.
Це було і дружнє спілкування, і митецькі поради, і творчість. Краса ірпінської природи надихала митця на створення чудових пейзажів.
Після смерті Донцова Піаніда отримав його будинок у спадщину. Зі своєю дружиною Любов’ю він створив тут музей свого вчителя та дитячу художню студію.
На жаль, останні роки свого життя художник важко хворів – давалися взнаки поранення, отримані на війні.
Піаніда помер 8 березня 1993-го. Його поховали в Ірпені, де й могила Донцова. Після смерті митця будинок-музей Донцова перестав існувати.
З нагоди ювілею художника в Ірпінському історико-краєзнавчому музеї відкрили виставку його робіт.
У серії «Наші славетні земляки», яку започаткувала Ірпінська центральна міська бібліотека, вийшла друком краєзнавча брошура «Піаніда Борис Микитович – художник і педагог».
Прикро, що в Ірпені не можуть повноцінно використати багату культурну спадщину наших предків для приваблення туристів, проведення наукових та митецьких заходів, що стосувалися б знакових особистостей.
Пріоритетом тимчасової ірпінської влади сьогодні є витрачання шалених коштів на набережну, площі, парки, сквери, а не на збереження свого славного минулого.
Місто хаотичної забудови втрачає свою неповторну ауру. За ним закріпилося принизливе визначення «спального району Києва».
Разом з його природними оазами зникають й об’єкти культурної спадщини, зокрема той же будинок поета Максима Рильського.
Потенційні музеї фігурують у звітах чиновників банальними меморіальними дошками. Часом навіть охоронний статус не може зберегти від знищення, як це мало не сталося із обійстям кобзаря Миколи Будника.
