Коли повертаєшся з фронту, то перше питання, яке чуєш: «Як там?», а далі «Коли це скінчиться?». На обидва питання дуже складно відповісти коротко. Бо кожен боєць, кожен підрозділ стоїть на дуже вузькій ділянці фронту. І про картину в цілому дізнається лише з новин.
Я їхав від побратимів із Куп’янського напрямку із важливою місією. На сесію Ірпінської міської ради. Щоб проголосувати і закликати колег зробити так само за важливі питання для громади і за виділення нашій роті старого пікапа, який нам потрібен для виконання завдань. Попереднє наше фронтове авто було знищене внаслідок прильоту кацапського КАБу. А без такого авта там важкувато.
Дорогою я замислювався над відповіддю на обидва питання. Якщо пробувати відповідати на перше, то на фронті складно. Ворог щодня кладе своїх орків сотнями. Але все суне й суне на наші позиції. Наші хлопці працюють дуже майстерно. Ось, наприклад, про наслідок ворожого штурму з СМС від побратимів: «11 – 200-х, 4 – 300-х у пі…рів, у нас 2 – 300-х». Але хлопцям на передовій треба більше поповнення, а також більше зброї, сучасної, точної, далекобійної, більше боєприпасів. Особливо потрібні засоби ураження ворожої тактичної авіації, яка скидає керовані авіабомби (КАБи).
Якщо ж шукати відповіді на друге питання – коли закінчиться війна, то тут відповідь і складна, і проста водночас. Складна – бо її політичний вимір шукає весь цивілізований світ на найвищому керівному рівні. Проста – бо війна завершиться тоді, коли Україна переможе. А переможе вона тоді, коли ми, українці, забезпечимо єдність устремлінь до нашої перемоги фронту й тилу. Кожен на своєму рівні.
Як депутат Ірпінської міської ради я зупинюся на рівні громади. Бо мені так простіше. Для мене єдність фронту й тилу на цьому рівні – це солідарне голосування в питаннях двох напрямків. Перше – всебічна допомога і підтримка фронту. Друге – підтримка всіх рішень і проєктів на сталий соціально-економічний розвиток громади.
Слава Богові, депутатський корпус Ірпеня всіх фракцій ще об’єднує допомога і підтримка фронту. На останній сесії міської ради присутні виділили допомогу у вигляді автівки не тільки нашому підрозділу, але й підрозділам ще кількох підшефних бригад ЗСУ та Національної гвардії – дронами, РЕБами та іншими технічними засобами.
І я впевнений, що захисники, зокрема я й мої побратими, вельми вдячні за таку відповідальну громадянську і політичну позицію. Зі свого боку ми відпрацюємо і кожна найменша циферка у щоденному звіті Генерального штабу – це в тому числі і внесок Ірпінської громади в підтримку сил оборони України.
Утім мені прикро, що коли йдеться про решту важливих для міста питань, тоді знову мов схованою десь за лаштунками кнопкою вмикається протистояння і розбрат. І, на мій погляд, таке протистояння знову через сумнівний підхід бізнес-групи колишнього міського голови Володимира Карплюка. Їхня команда поставила на кін ласий лот у вигляді затвердження детального плану території кварталу між вулицями: Лисенка, колишньою Толстого та Мечникова. А все тому, що всупереч діючому детальному плану території в цьому кварталі, їхні забудовники звели трохи зайвих поверхів, а тепер хочуть це все узаконити.
Мовляв, ну хто ж буде завдавати збитків будівельному бізнесу, якому і так важко під час війни, давайте узаконимо і все буде добре. Як на мене, то це дещо скидається на шантаж, спекуляції і маніпуляції. Бо в такий спосіб Ірпінь забудовується ось уже ціле десятиліття. Спочатку будуємо – потім приймаємо рішення. Тобто узаконюємо заднім числом. Наслідки – перевантаження інфраструктури міста, завдання непоправної шкоди екосистемі, брак садочків і шкіл, погіршення якості й стандартів життя.
Рішення не було прийнято. Хоча забракло всього одного голосу. Не виключено, що наступної сесії його таки прочавлять. Утім у відповідь на це не ухвалене рішення громада отримала цілу низку не ухвалених, тобто провалених, проігнорованих під надуманими приводами, але потрібних рішень.
Вони стосуються як підтримки малого й середнього бізнесу, так і підтримки ветеранів, яких стає дедалі більше в геометричній прогресії. І старі підходи роботи у ветеранському середовищі, які практикувалися до повномасштабного вторгнення, – зокрема з виділенням землі в лісовому масиві і реалізації доволі сумнівних проєктів, не годяться. Бо сама ця війна має покінчити не тільки з відвічним нашим ворогом – російським окупантом, але й його руйнівним агентом впливу – корупцією.
Серед неприйнятих рішень є і стратегічні. Не затверджено програму забезпечення розробки Комплексного плану просторового розвитку території Ірпінської міської територіальної громади. А він вкрай необхідний, щоб покінчити зі скандальним Генпланом Ірпеня 2018 року і нарешті привести все до ладу, щоб більше хаотичній і невпорядкованій забудові не було місця в нашій громаді. Також чомусь забракло голосів, щоб затвердити оновлений склад Комісії із самоврядного контролю та використанням та охороною земель.
Кільком підприємницьким структурам не дали згоду на продовження й поновлення оренди. Я навіть не знаю, кому належить цей бізнес, але здогадуюсь, що мабуть тим депутатам міської ради або іншим особам, близьким до цих депутатів чи інших посадових осіб виконкому, які хочуть покласти край дерибану землі в місті і встановити одні правила для всіх.
У таких історіях, які відбуваються під час війни у громадах, і криється відповідь на питання «Коли закінчиться війна?». Тоді, коли ми усвідомимо, що треба шанувати закон і на перше місце ставити інтереси громади, країни. Або принаймні не робити бізнесу на тому, що громаді й країні шкодить.
Бо наша країна вже не раз опікалася на подібних егоїстичних підходах влади і бізнесу, коли замість впровадження енергоощадності та досягнення енергетичної незалежності нашої країни від росії за дорогущий російський газ віддавали путіну ракети, які тепер летять на наші міста й наші з вами голови.
Маємо зробити висновки і бути мудрими. На фронті в цьому плані простіше. Там видно кожного, його слова, наміри і дії. Там немає такого підходу – хай мені буде добре, а як буде іншим – мені начхати. Там немає іншого підходу, окрім як підтримувати одне одного і разом робити спільну справу – бити ворога і виборювати нашу незалежність.
Так живе фронт. Так, на мою думку, має жити й тил. І тоді ми переможемо.
І «все це», тобто війна, закінчиться.
Автор Тимур Нагалевський, депутат Ірпінської міської ради
