22 лютого у Немішаївському агротехнічному коледжі пройшла зустріч з відомим українським письменником Василем Шклярем — одним з найбільш яскравих сподвижників національного відродження нашого суспільства.
Автора культових книг “Залишенець. Чорний Ворон”, “Маруся”, “Чорне сонце” називають “батьком українського бестселера”. Його твори оспівують незламний дух нашого народу, висвітлюють трагічні сторінки національно-визвольної боротьби проти ворожого гніту.
Митець є лауреатом багатьох престижних літературних премій, володарем гран-прі всеукраїнських конкурсів на найкращий роман “Золотий бабай” та “Коронація слова”, лауреатом премії “Золоте перо”, міжнародної премії “Спіраль століть”, австралійської премії “Айстра”, премії Ліги українських меценатів “Ярославів Вал” та багатьох інших.
За “Чорного Ворона” Шкляру в 2011 році присудили Шевченківську премію. Але він уперше в історії її вручення відмовився від неї на знак протесту проти антиукраїнської політики тодішньої влади.
Проте найвищою нагородою для письменника є постійний інтерес читачів до його творів, які виходять величезними тиражами. Жартома Шкляр навіть пишається, що його книги найбільше цуплять з розпродажів порівняно з іншими авторами.
На зустрічі пройшла презентація нового роману “Троща”. У ньому розповідається про героїчну боротьбу воїнів УПА проти ненависних загарбників, які прийшли на українську землю, щоб навіть на генетичному рівні задавити незламний дух спротиву.
Трощею називають очерет, де у романі переховувалися підпільники від своїх ворогів, щоб вижити. У символічному плані — це страшна катастрофа, кривава бійня, яка трощить людські долі та життя.
Письменник розповів читачам, що довго шукав універсальну історію про УПА, бандерівське підпілля. У другій половині 40-х років для повстанців склалася важка ситуація. Збройний спротив на два фронти проти більшовицьких та фашистських загарбників фактично завершився. Щоб зберегти людей, вирішено було піти у підпілля.
На Тернопільщині між селами Купчинці, Багатківці та Ішків, де тече р. Стрипа, у плавнях, порослих очеретом (його тут називають трощею) ховалися повстанці. У 1947 році унаслідок зради їх оточили червонопогонники. Ця страшна драма й вилилась у роман.
У “Трощі” розповідається, що колишній вояк УПА, відсидівши у буцигарні 25 років, приїздить до міста у східній частині України. Адже політв’язням заборонялося повертатися до рідного краю, у даному випадку — до Галичини.
Якось на міському цвинтарі він несподівано здибав могилу свого близького товариша, побратима, з яким разом воював. Той начебто загинув у 1947 році. Проте напис на могилі свідчив, що він помер не так давно.
Тема зради навіть винесена в епіграф роману. Її можна зрозуміти, але не можна виправдати, розмірковує автор. Адже коли ти опиняєшся в ситуації, в яку потрапили його герої, ніхто достеменно не скаже, як би повелася людина на його місці.
Прикро, що зрадництво проходить через всю нашу історію, є своєрідним національним лихом, яке також сприяє роз’єднанню українського народу, заважає сформуватися цілісній нації. Це ми бачимо й сьогодні, коли окупанти відібрали Криму, вдерлися до східної України.
Але завжди знаходяться справжні особистості, які кладуть своє життя на вівтар перемоги над ненависним ворогом. Часом навіть не маючи надії на визволення, коли боротьба точиться лише заради того, щоб ідею незалежності підхопили наступні покоління українців.
