До Дня Незалежності України в Ірпені підготували низку заходів та запросили багато цікавих гостей. Звичайно, центральною подією мало стати урочисте відкриття пам’ятника юному Тарасу Шевченку.
Сама скульптурна композиція з’явилася на площі ще 21 вересня. Того дня досить тривалий час Великий Кобзар ніяк не хотів застигнути на місці, яке дісталося йому після Леніна.
Щоб перетворити відкриття монумента на урочисту подію, його вирішили загорнути у тканину. Міський голова Володимир Карплюк розповів, що це він особисто розпорядився, щоб матерія була кольорів державного прапора.
На жаль, коли намагалися розгорнути пам’ятник, то тканина почала чіплятися за деталі композиції. Невдале смикання за неї призвело до знакової події — символічного розірвання синьо-жовтого знамена, та ще й на День Незалежності України… Навіть трохи моторошно пролунали оплески, якими присутні вітали відкриття скульптури.
Природна стихія того дня теж влаштувала випробування для художників, які були задіяні у розрекламованій акції-пленері “Намальований Ірпінь”, інших митців, зокрема вишивальника Івана Рябчука. Вітер періодично перевертав їхні роботи, навіть від його поривів розбився якийсь посуд.
Серед почесних гостей — екс-голова Служби зовнішньої розвідки України Микола Маломуж, голова Національної спілки письменників Михайло Сидоржевський, народний артист Анатолій Паламаренко, який емоційно декламував уривки творів Великого Кобзаря, родич Тараса Шевченка та інші.
Більшість виступів були затягнуті та просякнуті словами вдячності на адресу мера Карплюка, який так чудово переживає про Ірпінь та зручності для його жителів. Деякі закликали захистити його від “посягань” з боку прокуратури. Чомусь оратори не переймалися, що заради того ж “заплиточення” міста нищаться його природні ресурси, які вже неможливо відновити.
Коли затягнута офіційна частина закінчилася, практично усі чиновні чини зникли з площі. І це теж було досить символічно: свідчення того, яка межа існує між ними та простим людом, оспівана ще Великим Кобзарем, байдужість до звичайної людини.
Навіть національне свято не здатне об’єднати наше суспільство в єдине ціле. І скільки б можновладці не рядилися у вишиванки, але більшості з них антинародну суть не змінити. Звісно, це стосується й Ірпеня.
