Поки міський голова Ірпеня Маркушин відсторонений від посади, секретарка Анжела на вимогу свого «господаря» – екс-мера Карплюка – усуває невгодних посадовців ІМР та замінює на слухняних. Кадрові «чистки» зачепили й ветеранські структури. Військового Кожокаря (Сармата), який захищав місто, самозванка відсторонила з посади й призначила замість нього дружину депутата Руденка. Це викликало обурення серед ветеранів, волонтерів і родин загиблих. Одним з найгучніших голосів спротиву став воїн Латиш, який несподівано перетворився на лояльного до незаконної влади Ірпеня. Громадська діячка Ростолопа вбачає у цьому чітку технологію.
Відсторонення від посади, призначення службового розслідування та заміна керівника управління з питань ветеранської політики Віталія Кожокаря (Сармата) на дружину депутата Руденка («Голос») викликало обурення громади.
На захист воїна, який зі зброєю у руках обороняв Ірпінь, стали його побратими, родини загиблих військових.
Адже було зрозуміло, що самопроголошена влада зачищає невгодних та призначає слухняних.
Це й довів Руденко, який підключився до голосувань на сесіях ІМР, де, зокрема, узаконюють незаконні об’єкти екс-мера Карплюка та його оточення. За це, напевне, з ним і розрахувалися посадою для дружини.
Одним з найгучніших голосів спротиву став воїн Сергій Латиш, який несподівано перетворився на лояльного до незаконної влади Ірпеня. Громадська діячка Євгенія Ростолопа вбачає у цьому чітку технологію.
Латиш відкрито виступав проти незаконного відсторонення побратима, засудив призначення цивільної особи й публічно озвучив вимогу: ветеранською політикою в місті мають керувати тільки ветерани.
Але вже за кілька днів з’явився його новий допис, який для багатьох став холодним душем. Він не лише пом’якшує свою позицію, а відкрито хвалить секретарку Анжелу, говорить про її «силу духу» і просить всіх «прощати дрібні образи».
«Цей пост – не особиста історія. Це – технологія, яку команда Карплюка відпрацьовує роками: нейтралізація критики через точкову зміну риторики. Публічна лояльність замість правди. Один приклад – щоб знецінити весь рух», – зазначає Ростолопа.
На прикладі допису громадська діячка пояснює, як працює технологія «публічного примирення». Спочатку йде формальне визнання проблеми.
Латиш пише, що йому багато чого не подобається в діях Анжели, особливо порушення домовленості не призначати на посаду замість Сармата, не погодивши кандидатуру з ветеранським середовищем.
Але відчуваються пом’якшення й сумніви автора, який «ще не розібрався в політичній атмосфері» Ірпеня. Проблема наче визнається, але напруга знімається.
Дописувач згадує «цивільну особу», яка саркастично принизила захисника Ірпеня. Хоча й не називає прізвища й посади. Але можна здогадатися, що це дружина депутата Руденка. На сайті її БФ «Стійка нація» від її чоловіка з’явилося запрошення Сармату до свого бойового підрозділу.
Така невизначеність – типовий прийом, щоб дати сигнал емоційно, але не дати підстав для дій. Це вже не обурення. Це «переживання», – констатує Ростолопа.
Ключова сцена – трансформація через емоцію. Латиш пише, що обстановка у залі, де відбувалася зустріч влади й ветеранів, була дуже напруженою. Але Анжела трималася гідно, неповага до неї перейшла кордони, а він до неї підійшов з повагою.
Отже, конфлікт більше не політичний, а емоційний. Макеєва – більше не його ініціатор, а жертва «тиску залу». А сам автор – не частина колективного протесту, а герой-розрядник. Починається ключова підміна: замість відповідальності влади – з’являється співчуття до її «сильної поведінки».
І кульмінація – похвала замість позиції. Латиш пише, що повага до «безстрашної» Анжели злетіла до небес. Бо вона сильна духом. Порушення домовленостей, призначення без погодження, зневага до ветеранів – зникають, зостається її «безстрашність». Так емоція перекреслює реальність.
Дописувач розмірковує, що завжди треба бути чесним перед самим собою. Критичний момент змусив його передивитися своє ставлення до Анжели. Це психологічна маніпуляція.
На завершення – моральний тиск на побратимів. Мовляв, ви мені всі рідні, пробачте один одного, не сваріться через дрібниці. І це не виправдання, а інструкція: протестувати – недоречно, вимагати пояснень – образа, провокування розбрату. Це м’який механізм примусового замовчування.
ГО «Честь нації», до якої входив Латиш, подякувала йому за зусилля, але підкреслила, що їхні шляхи розходяться. Сергій і досі розмірковує, що його не так зрозуміли, може, просто не вміє «розширено» висловлювати свої думки. Але, мовляв, він живе заради побратимів та України.
Допис Латиша – це інструкція, як працює публічна маніпуляція через «примирення». Один ветеран змінює тональність – і на цьому влада будує картинку, що « все не так однозначно».
Це стара технологія, яка працює, доки її не названо. Бо повага до ветеранів – це не слова в пості, а дії. І право говорити правду – навіть коли вона незручна, – підсумовує Ростолопа.
