На 45-ій позачерговій сесії Ірпінської міської ради військові вимагали від першого заступника міського голови Кравчука – племінника екс-мера Ірпеня Карплюка – відмовитися від ордена «За мужність». Чиновник й сам визнав, що його не заслужив, але здавати нагороду не збирається. Громада підозрює, що він узагалі дременув з нашого міста та відсиджувався на рідній Вінниччині, поки Ірпінь тримав оборону, аби не пропустити рашистів до столиці України.
Питання про отримання першим заступником ірпінського міського голови Андрієм Кравчуком – племінником екс-мера Ірпеня Володимира Карплюка – ордена «За мужність» ІІІ ступеня уже неодноразово поширювалося у соціальних мережах, про це писали на багатьох сайтах.
Але сам «орденоносець» скромно відмовчувався. Тому виступ військових, які, ризикуючи власним життя, зі зброєю у руках вийшли відстоювати нашу незалежність, безпосередньо захищали Ірпінь, став справжньою кульмінацією.
Вони запитали у Кравчука, за які заслуги той отримав орден, який зазвичай потрібно заслужити власною кров’ю. Той відповів, що його нагороджено президентським указом.
Чиновник зізнався, що не брав участь у бойових діях, але, мовляв, «відважно» займався документообігом. Він стверджує, що не залишив Ірпінь, а відстоював місто.
До того ж клянеться, що нікого не просив його нагороджувати, а клопотала про це начебто якась благодійна організація. Але водночас і не збирається відмовлятися від ордена, для отримання якого дійсно треба здійснити справжній подвиг.
Багато хто з тих, хто воював, проливав свою кров за Україну, не мають таку високу нагороду, як орден «За мужність». Прямо біля трибуни один з виступаючих – Сергій Янюк (Латиш) – зняв з ноги протез і продемонстрував його присутнім, красномовно засвідчивши, якою ціною здобуваємо перемогу над ворогом.
Ми уже розповідали, що Кравчука нагородили у грудні 2022 року. В президентському указі зазначено: «за вагомий особистий внесок у державне будівництво, розвиток місцевого самоврядування, громадянську мужність і самовідданість, виявлену під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України в умовах воєнного стану, вірність Українському народові».
Такого ордена «За мужність» ІІІ ступеня удостоєні наші мужні земляки, зокрема Олександр Ткаченко (Сєвас), Ільгар Багіров (Балу), Микола Личак, Олександр Давидчук та інші, які загинули на фронті.
Відома громадська діячка та волонтерка Людмила Першин почала з’ясовувати, на якій підставі цю високу нагороду отримав Кравчук, який, за її словами, не захищав Ірпінь від рашистів, а дременув до рідної Вінниччини, де й переховувався, поки наше місто повністю не звільнили.
Жінка зацікавилася, хто ж ініціював нагородження племінника Карплюка. На її запити до державних органів влади надійшла відповідь, що Ірпінська міська рада не має до цього відношення. Видно, це саме стосується і Київської обласної військової адміністрації.
Згодом з власних джерел Першин дізналася, що ініціатором нагородження Кравчука став «маловідомий благодійний фонд». Громадська діячка запропонувала чиновнику повернути орден «по-тихому», щоб потім не довелося це робити з ганьбою.
Громада намагалася через соціальні мережі підштовхнути Кравчука, аби у нього прокинулася совість і він наважився на вчинок – відмовився від нагороди. Але той заходився видаляти невгодні коментарі.
І ось нарешті справа дійшла до привселюдної ганьби у сесійній залі, коли військові прямо в очі йому запропонували повернути орден, який він не заслужив.
Захищати свого соратника кинулися представники партії «Нові обличчя». Особливо активною виявилася депутатка Катерина Пасюк, яка намагалася вигородити племінника Карплюка та залагодити неприємну для нього ситуацію, у яку той втрапив.
Як відомо, за кульмінацією має настати розв’язка. Якщо Кравчук та йому подібні, які не зрозуміло як стали «орденоносцями», отримали посвідчення УБД, добровільно не відмовляться від своїх «заслуг», то воїни вже зустрічатимуться з ними неофіційно, віч-на-віч.
«Це не іграшки – це кров, це життя, коли ти не розумієш, як його втрачати, прощатися з товаришем, який просить потурбуватися про його дитину…» – далі Латиш не зміг говорити, бо клубок підступив до горла, а на очах виступили скупі чоловічі сльози.
