Сьогодні, 27 жовтня, минає 80 років від часу масових розстрілів української інтелігенції в урочищі Сандармох у Медвеж’єгорському районі Республіки Карелія. Цей могильник каральних органів НКВС став місцем поховання для в’язнів Соловецьких таборів, яких знищували на материку, а також в’язнів Біломорсько-Балтійського каналу.
Впродовж 27 жовтня – 4 листопада 1937 року тут було розстріляно 1111 осіб, серед яких 170 українців. Це – письменники, вчені, актори.
Про урочище Сандармох стало відомо 1997 року, коли на базі архівних матеріалів його розшукав дослідник і правозахисник з Петрозаводська Юрій Дмитрієв разом із головою «Меморіалу» з Петербурга Веніаміном Іоффе. Усього на цій території виявлено 236 розстрільних ям.
У списку розстріляних «українських буржуазних націоналістів», чия остання адреса – Сандармох, були знаменитий поет-неокласик професор Микола Зеров, творець театру «Березіль» Лесь Курбас, драматург Микола Куліш, історики академік Матвій Яворський, професори Володимир Чеховський і Сергій Грушевський, науковці Степан Рудницький, Микола Павлушков, Василь Волков, Петро Бовсунівський, творець Гідрометеослужби професор Олексій Вангенгейм, міністр фінансів УСРР Михайло Полоз, колишній міністр освіти УНР Антон Крушельницький та його сини Остап і Богдан, письменники Валер’ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий…
Утім постріли малограмотного, але кваліфікованого розстрільника капітана Михаїла Матвеєва – виконавця чужої волі, змінили хід нашої історії…
Смертників ставили на коліна – і капітан Матвеєв стріляв з револьвера в потилицю. Декого добивав якоюсь залізною колотушкою. Забитих підручні скидали в яму. Трупи присипали вапном і засипали. Так що їх тепер не ідентифікувати.
Цю плеяду духовно-культурного та літературно-мистецького покоління 20-х–30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, філософії, живопису, музики, кінематографу і театру і яке було знищене сталінським тоталітарним режимом, називають розстріляним відродженням.
Розстріляний цвіт української нації міг би створити більше неоціненних духовних скарбів. Сама присутність таких людей у суспільстві зробила б його кращим.
Світла пам’ять невинним жертвам репресивного режиму!
