Щорічно 21 лютого світова спільнота відзначає Міжнародний день рідної мови.
Про «підтримку мовного та культурного різноманіття та багатомовності» було оголошено на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, що проходила 26 жовтня — 17 листопада 1999 року в Парижі.
Історія свята, на жаль, має трагічний початок. 21 лютого 1952 року в Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Пакистані став днем полеглих за рідну мову.
Минули роки, і в жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний День рідної мови як привід для роздумів та зосередження уваги на мовному питанні.
Починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначають і в Україні.
У мові будь-яка нація закодовує всю свою історію, багатовіковий досвід, здобутки культури, духовну самобутність. Без мови, як і без сонця, повітря, рослин, людина існувати не може. Як великим нещастям обертається нищення природи, так і боляче б’є по народові зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що є рівноцінним неповазі до батька й матері.
Народ, який не усвідомлює значення рідної мови, її ролі в розвитку особистості, не плекає її, не може розраховувати на гідне місце в суцвітті народів. “Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема”, ― влучно писав класик української літератури Володимир Сосюра.
Українська мова – рідна, велична, милозвучна – об’єднує нас, українців, ідентифікує, збагачує духовно, творить сильну непереможну націю.
Любімо, шануймо, збагачуймо нашу неповторну, самобутню мову!
